Сторінка:Збірник Хліборобської України, Том 1 (1931).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


зробив свого першого помічника для того, щоби цього Заприсяження позбутися.

У Берліні (куди мене, всупереч моїм бажанням і попередженням, граючи на моїх почуттях обовязку, перетягнуто з Райхенав) я так у р. 1927 занедужав, що мусів у півмертвому стані вернути назад до Австрії, в гори. Тоді п. Скоропадський рішив, що настав якраз слушний час почати мститись на мені за своє Заприсяження, а одночасно поволі почати нищити авторитет людини, що одинока, власне завдяки свому авторитетові, могла противоставитись здійсненню його персональних плянів. Під диктат Гетьмана в ванзейськім передпокою, бувший повстанець з 1918 р. п. Сергій Шемет став вистукувати на машинці і розсилати поодиноким гетьманцям такі півофіціяльні енунціяції.

„Досі ми не збіралися згори наділяти усю Україну ідеологією Липинського і викінченими на еміґрації проєктами перебудови всіх політичних і соціяльних відносин… Тепер, прийнято принціп непогрішимости Ради Присяжних УСХД. Гетьман і Його Рід персоніфікує вже не єдність нації і держави, а „Листи до Братів Хліборобів“.

„Я проти вирівнювання іменем Гетьмана всіх гетьманців по Липинському. Стремління зробити з Липинського Магомета, а з „Листів до Братів Хліборобів“ — Коран — це пересада. Така пересада тільки відштовхує від нас реалістично настроєні елєменти, котрі шукають політичного знання, а не політичної віри. Для цих елєментів, до котрих причисляю я і себе, „Листи до братів хліборобів“ залишаються підручником, але не Кораном“.

„Перенесення всієї ваги на традицію, на авторитет, як то робіть Католицька Церква, в політиці недоцільно. Доказом тому служить занепад державної сили якраз во всіх странах, де католіцизм мав найбільші виховуючі на громадян впливи і навпаки осягнення найбільшої державної могутности країнами, де громадянство виховувалося в раціоналістичнім світогляді протестантізма і реформації“. Або, як ясніще сформулував це потім п. Шемет: „Одною з індивідуальних рис в писаннях Липинського, невідповідаючих моїй духовій структурі, вважаю реліґійний містицизм. В Церкві я ціню її моралізуючі впливи. До містичних її основ я байдужий“.

„В словах присяги нашої сказано, що „Гетьман персоніфікує єдність нації і держави“, а в Наказі Гетьманській Управі вже говориться, що „Гетьман персоніфікує собою єдність ідеї та орґанізації“. Мусимо признати, що перше і друге не те саме“ (не додає тільки п. Шемет, що в Заприсяженню мова про Гетьмана в Київі, а в Наказі про Гетьмана в Ванзее. В. Л.).

Персональні напади на мене п. Сергія Шемета і його злобне та неправдиве представлення моєї громадської діяльности — в роді інсинуацій проф. С. Томашівського, що я колись „був соціялістом“ — поминаю. За оцими „увагами“, писаними 18.III.1928, пішли заяви дальші. Читаємо там:

„Тенденція національну стихію гетьманського руху замінити територіяльним патріотизмом, а загальну ідею Української Гетьманської Держави — програмом Трудової Монархії — вважаю хибною“.

„Панове Кочубей і Залозецький… беруться заводити між нами єдину філософську теорію (Липинського) так, ніби річ йшла про те, щоб всі гетьманці вписалися до однієї якоїсь політичної секти“.

„В писаннях Липинського є багато індивідуального, властивого авторові і ближчим йому по духу Заприсяженим, але не всім і не в однаковій мірі. Ще менше вони є універсальними у відношенню до всього українського