Сторінка:Збірник Хліборобської України, Том 1 (1931).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


манською Управою, до якої належав п. Скоропис, спадщину і взявся Сам (великими буквами) притизаконно і зломивши дане В. К. Липинському слово, зорґанізувати Гетьманську Управу другого складу, покликавши до неї цього самого п. Скорописа“.

Але-ж перед „Гетьманською Управою першого складу“ з головою Н. В. Кочубеєм, істнувала ще Центральна Управа. Що зробила і яке одіюм по собі залишила для „Урави першого складу“ оця Центральна Управа під фактичним головуванням покликаного тепер знов „до влади“ п. Сергія Шемета, про це зїзд, з огляду на своїх 5 непевних членів, вважав кращим не згадувати. Всьому винна „Гетьманська Управа першого складу“. При чім не її головний член п. Скоропис, а тільки „голова“ — Н. Кочубей, якому п. Скоропис весь час не давав головувати. Це напр. п. Кочубей, як „сконстатував зїзд“, не умів наладити реґулярного видавання Бюлетеню. Хоч цей-же самий п. Кочубей, вже без помочі п. Скорописа, сам один в неможливо тяжких умовах, видає тепер зовсім реґулярно „Думки Гетьманця“ (досі вийшло 3 числа за липень, серпень і вересень). Зате пп. Скоропис і Шемет, позбувшись п. Кочубея, одержали змогу: „вирішити“ на Україні церковну і аґрарну справи (див. Бюлетень: „Резолюція в церковній справі“ і „Лист Гетьм. Управи в аґрарній справі до хліборобів на Великій Україні“) та вислати за своїми власними підписами і то вже не від „зїзду гетьманців“, а від „зїзду представників гетьманських орґанізацій“ (чужинці, мовляв, в таких ріжницях не розбираються) листа до п. Козолі до Фінляндії. Іншими словами управа п. Скоропадського одержала нарешті змогу стати на шлях не „писанини“ (так п. Скоропис називає ідеольоґічну працю), а ділової, практичної, реальної, міжнародньої акції. Чи-ж не варто за це висловити „найщирішу подяку Ясновельможному Пану Гетьману"?

Далі „зїзд“ констатує, що Ясновельможний Пан Гетьман з огляду на те, що реальна політична праця вимагає більш здорових нервів, пропонував В. К. Липинському обмежити свою компетенцію виключно справами теоретичного й ідеольоґічного характеру і що В. К. Липинський на це не погодився“ (резолюція ч. 3.).

В дійсности діло було так. Побачивши куди, від часу подиктованої Гетьманом Шеметівської акції, котиться рух гетьманський, я, по невдачі ріжних комбінацій і по довгих переговорах, зажадав у листопаді 1929 р. від Ради Присяжних повновласти для упорядковання цього руху. Переляканий цим Гетьман приїхав зараз до мене до Бадеґу і, давши мені гетьманське слово чести, що він буде мати в мені одинокого дорадника, одержав від мене передачу йому на час моєї недуги прав і обовязків Голови Ради Присяжних.

Оцю останню спробу врятувати нашу стару гетьманську орґанізацію зробив я тому: 1) що побачив повну неможливість