Сторінка:Збірник Хліборобської України, Том 1 (1931).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


я, як Голова Ради Присяжних, на підставі параграфу 7, розд. IV. Реґляменту У. С. X. Д., що звучить: — „Всі постанови Ради Присяжних обовязкові для цілого У. С. X. Д. Вони ухвалюються не більшістю і не голосуванням, а згодою цілої Ради. Коли по якому небуть питанню нема однодушної згоди, воно, після того, як всі засоби примирення протилежних поглядів вичерпані, вирішується Головою Ради, і це рішення безапеляційне і обовязкове для цілої Ради.“ — по вичерпанні в протязі трьох літ всіх засобів примирення протилежних поглядів і навернення невірних свому Заприсяженню членів Ради Присяжних на законний шлях — 

1) Раду Присяжних У. С. X. Д. розпускаю;

2) Український Союз Хліборобів Державників, якого Рада Присяжних була керуючим орґаном, розвязую.

Вячеслав Липинський.

Бадеґ, дня 18 Вересня (Септембра) 1930 р.

VIII.

На прикінці нехай мені вільно буде подякувати п. Павлові Скоропадському і тим, кому він тепер дає себе вести, за те, що їм не стало терпцю діждати моєї смерти і що вони виявили своє дійсне „українське монархічне“ обличчя ще за мого життя. Це дає мені змогу:

1) запротестувати самим рішучим способом проти заяви них панів, що вони „мої учні“, і ствердити, що вони мою науку намагались тільки використати для зовсім чужих цій науці і їй ворожих цілей;

2) урочисто, як теперішньому так і будучим поколінням Української Землі, заявити, що ні я, ні мої однодумці з таким „українським монархізмом“, який робиться тепер п. Павлом Скоропадським і його прибічниками в Ванзее, ні в ділах, ні в помислах наших не мали, не маємо і не будем мати нічого спільного. Коли-б такий „монархізм“ під проводом Павла Скоропадського, чи іншого подібного „гетьмана“, мав колинебудь на Україні появитись — коли „гетьманцями монархістами“ стануть звати себе люди, в яких довголітня політична розпуста і мандрівки по ріжних політичних партіях виснажили всю віру, всю ідейність, дисциплінованість, товарискість, і оставили в душі лише згарища, повні злоби, заздрости, перфідії і звичок до політичного крутійства — коли такі люди, через своє викорінення і озлоблення, підуть служити якомусь гетьману-отаману та стануть вимагати від громадянства для себе особливої пошани, формально за те, що вони „опора трону“, а фактично за те, що вони по рабськи стукають каблуками перед „Ясновельможним“ — то заявляю, що такий монархізм буде найгіршою формою правління, яку тільки Україна може мати, і що прокляття за такий монархізм нехай не спадає на мою голову, бо я перед ним остерігав і проти нього боровся.

Для українського громадянства і особливо для всіх серед нього прихильників гетьманського монархічного руху від нинішнього дня становище цього руху мусить бути ясне.