канця Новомиргорода Євшія Рахмільовича 546 карб.[1]. Також у реєстрі «добровільних пожертв» на військо від Вінницької кагальної громади з 4/II 1789 р., в сумі 400 зл. пл., на першому місці серед жертводавців стоїть «доктор медицини Марко Рабин», ще вносить майже ⅕ всеї зібраної суми — 72 зл. пл.[2]. Мав отже Шепсель добру практику й був при кінці 80 рр. лікарем, відомим далеко поза межами Вінниці. Займаючи у Вінницькій кагальній громаді таке видатне становище, Шепсель від 1789 р. обіймає в ній також громадський уряд — старшого кагального[3].
Зустрічаємо ми також 2. половини 80 рр. у Вінниці доктора медицини Фридерика Банке, що мав для своєї практики навіть пару виїзних коней, а при кінці 80 рр. з'являється тут ще доктор Йоахим Гейманс. Приблизно при кінці 80 рр. прибуває до Вінниці, via Львів-Немирів, фаховий аптекар, німець Самуель Ґотліб Ґурш і відкриває тут аптеку. Треба однак зауважити, що тогочасні вінницькі лікарі здебільшого сами виготовлювали ліки, а своєю чергою аптекарі не тільки відпускали ліки за рецептами лікарів, але й сами записували їх хорим, конкуруючи з лікарями. Як свідчить скарга М. Шепселя з 1790 р., окрім аптекаря Ґурша, чималу конкуренцію лікарям робили також численні у Вінниці медики нижчої категорії: хірурґи, цилюрники та фельдшери[4], що мали також не малу практику.
Розвиток у Вінниці аптечної справи, збільшення кількости медиків та зростання їхньої практики виразно свідчать, що населення Вінниці та її околиці звикло вже звертатись по медичну допомогу, відповідно до рівня своєї заможности, до різного роду медиків, почавши від такого «світила» як Шепсель, а кінчаючи звичайними цилюрниками. Знахарі, правда, продовжують практикувати, але їхніми пацієнтами стають тепер головно незаможні верстви. Коли, напр. волошка Фросина, працюючи 1789 р. у Вінниці в шинку за наймичку, занедужала на «нечисту хоробу», так би мовити, при виконанню службових обов'язків, господар шинку віддає її на лікування якійсь удові Христі[5].
Висвітливши, оскільки ще дозволяють акт. джерела, ролю у Вінниці медиків різних фахів, додамо до цього дещо й про те, хто переводив описуваного періоду судово-медичну експертизу. Щодо норм міського права, то в «Артикулах маґдебурзького права» Троїцький наводить артикул з Jus Municipale, за яким огляд ран та встановлення самого факту поранення є обов'язок міського уряду; трохи вище подає він однак артикул із Speculum Saxonum, за яким складніше дослідження — встановлення, чи людина дійсно вмерла від ран — неодмінно вимагає лікарської експертизи[6]. За Литовським Статутом[7], що його застосовували в Браславському воє-
