Як пильно провадили цю справу, видно з того, що за ввесь час роботи Т. Г. ніхто не заразився жадною інфекційною хоробою. Сам же Теоф. Гавр. до кінця свого життя не хорів на жадне інфекційне захорування, і я гадаю, що найбільшу ролю тут відіграла особиста профіляктика, високо поставлена в нього; наприклад, у нього був точно опрацьований спосіб зберігати й переносити халата, без якого він не заходив до підозрілого на інфекцію хорого.
1899 року Теоф. Гавр. почав працювати в галузі боротьби з туберкульозою. Цього ж таки року, з пропозиції лік. І. В. Флейшмана й лік. П. І. Юскевич-Красковського, утворюють при науковій раді Олександрівської лікарні орг. бюро «Киевского общества для борьбы с чахоткой и бугорчаткой». На голову обирають проф. Трітшеля, в члени бюра Теоф. Гавр. воловне завдання бюра — організувати біля Києва першу в нас санаторію Гля туберкульозних. Підготовча робота тривала 2 роки; детально опрацьодано план будівлі санаторії в Пущі-Водиці, затверджено статута товариства, де Теоф. Гавр. був членом правління аж до 1908 року. Багато енерґії й праці поклав він на цю справу, бо почали здійснюватися, хоч частково, його мрії, про які він писав кілька років до того. Він постійно працював у комісії відбору хорих до цієї санаторії.
За цей період приватна практика Т. Г. вийшла далеко поза межі Подолу. Спершу він їздить на двоколісному тюльбері, а згодом на звичайному візникові. І ранком, і пізньої ночі його можна бачити в різних кінцях міста. Матеріяльний стан Теоф. Гавр. кращає остільки, що він може виховувати свою сім'ю (до цього часу він мав 3-х дітей), допомагати рідні, добродіяти й їздити за кордон; сам же характер практики мало змінився: як і раніше, сила неплатних хорих. Від багатьох хорих Теоф. Гавр. не брав грошей за лікарську пораду з принципових міркувань. Про характер його практики в Києві вже здавна існує багато леґенд. Наведу деякі епізоди, що про них оповідали сам він або його друзі.
Одного разу, Теоф. Гавр. повернувся пізнього вечора з виїздів до хорих і попросив Ганну Вікторівну взяти з кишені пальта ввесь гонорар за вечірні виїзди: у кишені були три порожні пляшечки від ліків, що від них він не міг відмовитись на одній із візит, боячись образити просту й дуже бідну жінку. Іншим разом Теоф. Гавр. привіз додому пляшечку з жиром, зібраним із серць забитих на різні тварин: це була плата за довге лікування дружини одного м'ясника, на думку якого «серцевий жир» був живлющий бальзам від усіх недуг, а тому він дав цей гонорар дуже врочисто, прохаючи мовчки користуватися з нього «задля своєї слави».
Його популярність як лікаря й безсрібника якось привела його в злодійський притулок, куди він без жадних підозрінь поїхав пізнього вечора; зрозумів він це лиш тоді, коли його супутник запропонував йому злізти з візника (це було за містом на Лук'янівці) й іти за ним полем пішки в темряві; привівши його до землянки, викопаної в горі, він попросив Т. Г. оглянути хору жінку, потому відвів назад до візника, що чекав на нього, і заспокоював, що він тут може бути цілком безпечний, бо «вони» про це поклопотались. І справді Т. Г. спокійно доїхав додому.
