ДАВИД ВАЙНШТЕЙН.
Поміж цілою низкою процесів минулого й теперішнього століття про ритуальні вбивства трапляються й спроби створити ритуал, що не були скінчені не з вини їх ініціяторів, а з причин від їхньої волі незалежних, — здебільша тому, что фантастичність матеріялів до обвинувачення ставала надто очевидною.
В Київському Історичному Архіві ім. Антоновича та в Київському Центральному архіві давніх актів ми знайшли чотири такі справи. Перші три скінчилися на самому початку слідства, — видима річ, через те, що зовсім не було слідчого матеріялу; остання тривала кілька років, і провадили її з пильністю, вартою кращої долі.
З першої справи ми бачимо, що 23-го листопада 1837 р. Волинське Губ. правління „слушало указъ Правительствующаго сената отъ 30 сентября за № 3412, которымъ предписывается приведеніе въ должное исполненіе высочайше утвержденнаго мнѣнія государственнаго совѣта, состоявшагося по рѣшенію правительствующаго сената въ дѣлѣ о евреяхъ Ицкѣ Лейбовичѣ Малахѣ, Шаѣ Хаскелевичѣ Шопникѣ, Шліомѣ Шмульовичѣ Фурманѣ и Бенюминѣ Рѣзникѣ, сужденныхъ за отрѣзаніе крестьянину Заславскаго уѣзда села Бѣлокрыничья Прокопу Козаку языка, спущеніе съ онаго въ чашку крови и взятіе таковой съ собою“. Така суть обвинувачення. Ніякого матеріялу до обвинувачення в справі немає. Обвинувачення пройшло через усі інстанції й дійшло аж до Сенату, але в його вирокові навіть нема вже ані слівця про євреїв, притягнених до слідства. Санкція Сенату цілком стосується до осіб, що неправильно проводили слідство — заславського справника та повітового стряпчого, які „безъ всякаго основанія и права признали евреевъ вообще злодѣями и заявили, что цѣлью ихъ изслѣдованія было не открытіе происшествія, съ Козакомъ случившагося, а обвиненіе евреевъ въ добываніи христіанской крови“. Стряпчий вмер, а заславському справникові Квятковському Сенат висловив сувору догану.
У тому самому архіві є справа[1], що її порушив радник Литовсько-виленського губерського правління Новіцький. Підчас пе-
- ↑ Арх. Київського Жандарського Управління, 1829–1830 р., ч. 1.