панів, поважних, і мені, й вам, пане, добре відомих. Вони живуть собі спокійно, одержують нагороди… Добра ви свого не знаєте. (Входить Господарь; він в елєґантському домашньому убрані).
Господарь (бачучи, що злодій і слуга ставлять на місце забрані речі) Лишіть, лишіть… прошу вас… не завдавайте собі клопоту, бога-ради… Мій слуга зараз все се прибере…
Злодій. Але…
Господарь. Він звик…
Злодій. Ми, так само…
Господарь. Се пусте. (Пропонує крісло і сам також сідає, слуга відходить в глибину покоя, закривши лице руками) Тепер, шановний добродію, я вас слухаю…
Злодій. Перш, ніж почати своє оповідання, я міг би, як герой якогось романа або пєси… відповідно всім приписам мистецтва, зібрати свої думки і пережити в памяти все своє минуле… „Тоді перед ним воскресло все його життя…“ О, ні, добродію… я вас позбавлю сієї банальности…
Господарь. Дякую вам…
Злодій. Почну просто з кінця. (Невелика павза). Шановний добродію, я — злодій. (Знак згоди з боку господаря). Злодій з професії. (Знов той самий рух з боку господаря) Будемо говорити щиро… Хоч слово се ображає ніжне вухо… Я — розбишака… Бачу, що ви й сами догадались.