Злодій (виправляючись). Надіюсь, в мене розуму є досить і на те, щоб як слід підладжуватись до всякого роду ідіотства і обмежености, потрібних в сьому становищі… Розуму на виворіт, як що можна так висловитись…
Господарь. Немало його треба мати…
Злодій. У мене його вистане… Я маю також смак до всього, що усвячене традицією. Широкі звязки, глибоке знання кодексів чести. Я розуміюся на конях… умію урядити обстанову дома… я щасливий дуеліст, тонкий суддя чести, коректний і вдатний грач у карти… От при всіх усих талантах мені було не звичайно легко вступити до найкращого клюбу, бути запроханим потроху всюди, бути своєю людиною в кабінеті ділока і в будуарі жінки з вищого світу, справляти обовязки загонича дичини для першого і доставника для другої… Тільки от… Я маю забагато сумління…
Господарь. Певно…
Злодій. Мені було соромно підмінювати карти в грі, шахрувати на кінських перегонах, умебльовувати молодих кокоток, руйнучи старих, продавати своє імя і вплив сумнівної чесности банкірови або вродливій жінці… Хвалити романи Бурже, пьєси Маса, маніфести герцоґа Орлеанського і в цирку збивати капелюхи Любе… Ні, слово чести, я зараз же зрозумів, що се понад мої сили.
Господарь. Так, чорт візьми, се не сінекура…
Злодій. Кому се ви говорите? Словом, я випробував всі чесні професії, всі поважні ка-
