знати, що щасливим випадком вона тієї ночі буде сама. Я вже наповнив свою валізку ріжними коштовними річами, аж нараз… від чого би се?.. Може бути, я стукнув якось… двері кімнати, де я працював, розчинились, і мила моя дамочка зявилась на порозі, — злякана, з розпущеним волоссям, напівгола під мереженим пенюяром.
Господарь. Мало не так, як я перед хвилиною…
Злодій (злегка іронічним тоном). Чи смію сказати вам, що я й ніськільки не хтів би вас уразити порівнянням, в дійсности для вас необразливим… Чи смію сказати: се було явище в тисячу разів більш прекрасне і зворушливе, ніж поява ваша, так само дезабілє…
Господарь. О, будь ласка, прошу вас… В мене нема ані тих претензій, ані тих приваб, як у тієї пані… Кажіть далі… Чорнява?
Злодій. Руда…
Господарь. Мій улюблений колір…
Злодій Вона була на диво гарна, чарівна… Її краса, безладдя туалету, переляк… і все инше… Все се, мов імпетом гарячим, вдарило мене… В миг ока злодій відступив місце коханцеві… „О згляньтесь, згляньтесь о благаю вас не вбивайте мене… Все, що ви хочете… тільки, даруйте мені життя“. Я впав до ніг сієї прекрасної жінки… Я благав її не лякатись мене… „Твої уста… твої очі… твоє волосся…“ І всю тремтячу, я потяг її в її кімнату…
Господарь. Страшенно люблю історії з дамочками. Що ж потім?..
