Злодій. Ану… Ану… (Йде з витягнутими руками наперед. До слуги). Обережно… Не перекинь чого… Все позаставлювано дрібничками.
Слуга. Як на мене, краще вже вночі у лісі блукати… в густісенькому лісі. (Підступає до комінка). А… Ось воно…
Злодій. Що?
Слуга. Та комінок…
Злодій. У тебе під рукою елєктричний ґудзик. Дай світло… Хай буде світ…
Слуга. І як се ви, пане, можете в такі хвилини шуткувати? Невже вам не моторошно?
Злодій. Ні… Ні… Негай часу. (Слуга повертає виключатель, покій освітлюється. Вони роздивляються: слуга — тремтячи, злодій з виглядом задоволення). Дуже елєґантсько… Чудово…
Слуга (раптом, зляканий, показує на двері). Пане… Пане…
Злодій. Що?
Слуга. Там. Ви не чули?…
Злодій. Ти незносний…
Слуга. Ох… Щось не добре…
Злодій. Ану… поклади валізку на канапу… (Підходить до дверей і слухає). Спить твердо… навіть хропе…
Слуга. Хропе… значить не дурно мені щось почулося.
Злодій. А тепер… До праці… (Дивлячись на годинник). Пів до шостої. Вже… часу лишилось небагато…
