ються… Добродій в дезабіл'є показується в піводчинених дверях і спиняється).
Слуга. Пізно… Піймалися.
Злодій (набираючись духу). Дарма… Більш відваги й коректности.
Злодій (роблячи крок наперед і вклоняючись елєґантсько і просто). Шановний пане…
Господарь. Я вам не перешкодив?
Злодій (дуже чемно). Ані трошки…
Господарь. Тим краще…
Злодій. Зайдіть, будь ласка…
Господарь. Ви дуже ґречні. (Робить пару кроків).
Злодій. Даруйте, що через свою незручність я розбудив вас… Але тут не цілком моя вина. Ваші вази занадто чулі і наближення найлекшої відмички примушує їх зомлівати… (Тихо сміється. Дуже делікатним тоном). Мені здається, що й вони так само заразились хворобою часу. Що й вони слабують тяжко на неврастенію… як всі ми…
Господарь. Не можна ж мати до них претензії… Згодьтесь, що це цілком натурально… Вони такі старі…
Злодій. Цілком з вами згоджуюсь.
Господарь. (Трохи помовчавши). З ким маю честь говорити?
Злодій. Знаєте — моє імя в даних обставинах… було б для вас надто великою несподіванкою…
