Сторінка:Золя Єміль. Напад на млин. 1901.pdf/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

чуд плодовита, з нивами попересїканими живоплотом. Та що найбільше чарує тебе в Рокрезї, се той холодок, що не покидає сього зеленого гнїздочка навіть у найдушнїйші липневі днї. Морель витїкає з лїсів і неначе приносить зі собою сьвіжість листя, з під якого виходить; так і чуєть ся той тихий шелест, та тїниста та дрімлива лїсова прохолода. І не одна вона тут протїкає; безлїч потічків журчить у лїсах; на кождїм кроцї натикаєш ся на жерела; коли пробираєш ся вузенькими стежечками, то чують ся у тебе під ногами немов цїлі підземні озера, що протискають ся з під моху і користують ся найменшою щілиною під корінєм дерев, аби забулькотїти кришталевою норою. Роскішний шемріт тих незлїчимих потічків такий голосний, що заглушує собою цьвіркотанє синиць. Можна подумати, що находиш ся в якімсь зачарованім парку, де з усїх боків джурчать чародїйні каскади.

А в низу вохкі луги. Величезні каштани кидають темні тїни. Подовж лугів ідуть довгі ряди тополь з трепотючим листєм. Поперек піль ведуть дві яворові алєї до стародавнього, тепер уже розваленого замку. Трава на тім вохкім чорноземі росте на прочуд високо. Так і ду-