В суботу рано о шестій годинї я вмер після тридневної хороби. Моя бідна жінка вже від якогось часу перевертала в скрини шукаючи біля. Коли вона підвівшись побачила мене задеревілого з вітвореними очима, без віддиху, прибігла до мене, думаючи, що я зiмлїв, брала мене за руки, похиляла ся над моїм лицем. Опісля її взяв перестрах; і налякана, вона промовила, розплакавшись:
— Боже мій, Боже! Він умер!
Я чув все, але всї ті звуки були дуже слабі, наче приходили з дуже далека. Тільки моє лїве око пропускало трохи слабого, білявого сьвітла, у якім розпливали ся всї предмети, праве око було зовсїм спаралїжоване. Цїла моя істота завмерла, наче знищив мене удар грому. жив. Моя воля умерла, анї оден нерв мойого тїла мене не слухав. І серед небутя, понад безвладними членами мо=
