Мимовільно я пригадав цю дівчину, що бліда, але з палким зором стояла біля стіни…
|
|
А далі… Знову бої, знову відступи, наступи — і нарешті велика руїна…
Боротьба затяглася і не вгавала…
Хто не знає про так званий Зимовий Похід?
Від 6 грудня 1919 р. по 6 травня 1920 р. українська армія, вже не маючи фронту, вела партизанську війну, перетинаючи правобережну Україну вздовж і впоперек…
Партизанська війна повна всяких несподіванок. Фронт є всюди, і ворог — всюди… Стан — завсіди тривожний і напружений…
Різдвяні свята застали нас на Херсонщині…
Наближався Святий Вечір.
Я з кінною сотнею стояв у селі Грушівці, майже коло самого Дніпра.
Лежав у „чистій хаті” на соломяному ліжку, а думки линули далеко, далеко.
Туди, де лишилася рідна хата, рідні люди… де лишилася моя укохана родина…
Сонце хутко схилялося на захід… От-от засутеніє, появиться перша зірка…
Перша зірка в Святий Вечір!… Це завжди був урочистий мент… Ще малими дітьми ми привикли шанувати й любити першу зірку… Це знак, що настає свято; родина сідає до стола; до куті, узвару… Настрій урочистий, побожний…
А завтра, завтра!.. Різдво!..
Я заздрив моїм господарям, селянам… В „чорній хаті” вся родина поралася біля приготування до свята. Правда, вбогого, не такого як колись за мирні часи, але все ж таки…
