все холодно і здалека від простого народу, бо думають, що від зближення з ним можуть стратити. Крім того є ще люди пусті й примхуваті, що нїби на те тільки й знижались до бідного народу, щоб опісля живійше дати йому почути свою неласку.
Я знаю добре, що не всї ми рівні і не можемо такими бути, але я думаю, що той, хто уважає потрібним сторонити від так званого поспільства, аби задержати повагу, так само заслугує догани як і той трус, що укриваєть ся перед ворогом зі страху, аби не бути побореним.
Недавно тому я пішов до криницї й застав там молоду дївчину, служницю, яка, поставивши своє начиннє на останнїм ступню сходів, обзирала ся, чи не йде яка товаришка, котра помогла б їй поставити на голову збанок.
Я спитав: Чи помогти вам, дївчино? Вона почервонїла сильнїйше й сильнїйше. — О нї, пане, відповіла. — „Не стидайтесь“. — Вона положила собі на голову свій обручик, а я поміг поставити збанок. Опісля подякувала й пішла.
17 мая.
Я поробив ріжні знайомости, але товариства ще не знайшов. Я не знаю, чим притягаю до себе людей: я стрічаю їх так богато, вони привязують ся до мене і менї дуже прикро, коли по короткім часї наші дороги розходять ся. Якби ти спитав, які тут люди, то я б тобі відповів: як всюди! Люди се дуже одноманїтна річ. Найбільша частина з них працює майже все, щоб вижити, а ся дрібка свободи, яка їм лишаєть ся, так їх трівожить, що вони уживають всїх способів, аби її позбути ся. О, людске призначеннє!
А нарід тут дуже добрий. Коли я часом забуваюсь і уживаю з ними тих утїх, які ще доступні людям: чи то щиро й сердечно пожартувати за столом,
