Сторінка:Йоганн Вольфґанґ Ґете. Страждання молодого Вертера. 1912.pdf/102

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ший хлопчик сказав йому, що там у Вальгаймі сталось нещастє, убито селянина! — Се не зробило на нього нїякого вражіння. — Він увійшов в кімнату і найшов Льоту занятого тим, як вона відмовляла батька, що незважаючи на свою хоробу, хотїв конче йти туди, аби на місци справу розглянути. Злочинець був ще невідомий, убитого найшли ранком перед дверима хати, були таки догадки: покійник був наймитом одної вдови, котра перше держала на службі иньшого, і той не но доброму її дім покинув.

Коли Вертер се почув, викрикнув голосно: „Чи се можливе! Я в сю мить біжу туди, я не можу і хвилини ждати“. — Він поспішив до Вальгайму, всї його спогади ожили, він і хвилини не сумнївав ся, що сей вчинок заподїяв той-саме чоловік, з котрим він нераз розмовляв і який став йому таким дорогим.

Щоб дістатись до коршми, де було зложене тїло убитого, йому приходилось іти по при липи і він жахав ся тепер сього колись так улюбленого місця. Сей поріг, на котрім так часто грались сусїдські дїти, був тепер залитий кровю. Любов і вірність, найкращі людські чутя перемінились тут в насилє і убійство. Могутні дерева стояли тепер без листя, покриті инеєм, гарні кущі тернини, що сплїтались понад низькою огорожею кладовища, були також без листя і через прогалини видно було надгробні памятники покриті снїгом.

Коли він вже наближав ся до коршми, перед котрою зібралось було все село, залунав нараз крик. Показалась з далека громада узброєних мущин і кождий кричав, що ведуть злочинця.

Вертер поглянув і не сумнївав ся більше. Так, се був той парубок, що так дуже любив ту вдову і котрого недавно він стрічав повного тихої злоби і скритої розпуки.

„Що ти учинив, нещасний!“ скрикнув Вер-