Сторінка:Йоганн Вольфґанґ Ґете. Страждання молодого Вертера. 1912.pdf/114

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

може він на віки бути для неї і для її дїтей. Знов з другої сторони Вертер став їй таким дорогим і зараз від першої хвилї їх знайомости виявилась прегарна гармонїя їх душ, а часті зносини з ним і деякі пережиті хвилї зробили в її серцю незатерте вражіннє. Все інтересне, що вона тільки почувала або думала, вона звикла була з ним дїлити, а його віддаленє грозило вирвати в цїлій її істотї прогалину, яка вже нїколи не може бути заповнена. О, якби так вона змогла всю хвилю перемінити його в брата, яка б щаслива вона була. — Якби так можна було оженити його з котроюсь з її товаришок, якби так можна було надїятись вернути знов добрі зносини між ним і Альбертом!

Вона перебрала по черзї всї свої товаришки і найшла кождій щось закинути, не знайшла нї одної, котрій схотїла б його віддати.

При всїх сих роздумованнях вона глибоко відчула, хоч і не висказуючи собі виразно, що її сердечне, таємне бажаннє було задержати його для себе, і при тім вона говорила собі, що сього вона не може й не має на се права; її душа, така гарна й чиста, така свобідна і все готова найти собі пораду, відчувала тепер болючий гнїт, відчувала, що для неї неможливі вигляди на щастє. Серце стискалось, а на очах висїла темна хмара.

І так було вже пів до семої, коли вона почула кроки Вертера на сходах і його голос, що питав про неї. Як сильно забилось її серце при його прибутю, і треба сказати, що було се чи не перший раз. Вона була б радо перед ним сховалась, а коли він увійшов, закликала вона з якимсь пристрастним замішанєм:„ви не додержали слова!“ — „Я нїчого не обіцював“  відповів він. — „То повинні б ви були бодай мою просьбу уважити“, сказала вона  „я просила у вас спокою для нас обоїх“.

Вона не знала добре, що сказала, так само, як і не знала добре, що робить, коли післала за