нїколи не укривала й не могла укривати? І одно і друге гризло її її ставило в трудне положеннє; а гадки її все вертали до Вертера, котрий для неї був утраченний, котрого не могла лишити, а мусїла, на жаль, полишити самому собі, і котрий втративши її не мав більш нїчого.
Вона й не помітила зразу, яка тяжка була для неї ся перерва обосторонньої виміни гадок! Вони, добрі й розумні люди почали нараз за для якогось тайного непоразуміння мовчати одно перед одним, кожде з них думало, що правда на його сторонї, а помиляєть ся другий, і відносини заплутались і напружились так, що в сю критичну хвилю, від котрої все залежало, неможливо було сього узла розвязати. Якби так якась щаслива хвиля щирости була їх перед тим зблизила, якби так ожило було знов між ними вирозуміннє і взаїмна любов і відчинила їх серця, то може ще можна б було вратувати нашого приятеля.
Іще прилучилась до сього одна дивна обставина. Вертер не робив нїколи тайни з сього, що бажав би покинути сей світ, як ми се знаємо з його листів. Альберт часто з ним змагав ся, також поміж Льотою й її мужем бувала часами про те бесїда. Почуваючи рішучу відразу до такого вчинку, Альберт давав дуже часто пізнати і то з певного рода вражливістю, яка зовсїм не була в його характері, що він бачить причини сумнїватись в серіозности такого наміру, позволив був собі навіть над сим пожартувати і передав свої сумнїви Льотї. Се заспокоювало її вправдї з одної сторони, коли її гадки представляли їй сей сумний образ, з другої сторони знов се спиняло її виповісти свому чоловікови ті гризоти, які її мучили під сю хвилю.
Альберт вернув ся й Льота вийшла йому на зустріч з поспіхом і заклопотаннєм; він не був веселий, дїла свого не полагодив, в своїм сусїдї,
