сьому нїхто не хоче вірити, а менї здаєть ся, що се ясне, як день.
Я тобі се радо кажу, бо знаю, що ти міг би менї на се сказати, що ті, котрі найщасливійші, живуть як дїти з дня на день, тягають з собою свої ляльки, одягають і роздягають їх і з великою пошаною кружать коло шуфляди, де мама заперла цукорки, а коли нарештї одержать бажане, набивають собі ним повний рот і кричать: Ще! — Се щасливі сотворіння. І ще отсим добре живеть ся, котрі своїм нужденним занятям або й своїм пристрастям дають величаві назви і представляють їх родови людському як великанські дїла для його щастя й спасення. Добре тому, хто може таким бути. Але хто в покорі своїй знає, куди се все йде, хто бачить, як кождий горожанин, котрому добре ведеть ся, потрафляє зручно переформувати свій садочок на рай, і як терпеливо навіть і нещасливий штигулькає під тягярем своєю дорогою, а всї разом однаково заняті тим, аби се соняшне світло хоч хвилинку бачити довше — о, сей буде мовчати і утворить собі з себе самого свій світ, і буде також щасливий, тим що він чоловік. І хоч якби звязаний він не був, всеж таки в його серцї живе солодке чутє волї, і він знає, що зможе сю вязницю покинути, коли схоче.
26 мая.
Тобі здавна знаний мій звичай вишукувати собі в затишку хатку, щоб у нїй оселитись. І тут також я знов знайшов таке місце, що потягнуло мене до себе.
З годину дороги перед містом єсть місце, яке називають Вальгайм. Дуже цїкаве його положеннє на узгірю: коли вийти стежкою до села, видко звідти відразу цїлу долину. Добра шинкарка, яка невважаючи на свій вік все ще привітна й весела, подає вино, пиво, каву; а що вже понад усе, так
