вала з усею материнською любовю. „Я дала свойому Пиллипкови держати малого, а сама пішла з найстаршим до міста, щоб купити білого хлїба, цукру й глиняну ринку“. Все те я бачив в кошику, з котрого злетїла була накривка. „Я хочу свойому Гансови (се було імя найменшого) зварити на вечер юшечки; мій старший, вітрогон, розбив менї був вчера риночку, сварячись з Пилипком за пригари зі страви“. — Я спитав про найстаршого, і не встигла вона менї сказати, що він пасе на луцї пару гусей, коли вже він прибіг і принїс меншому лїсковий прутик.
Я розмовляв далї з сею жінкою і довідав ся, що вона донька учителя і що її чоловік вибрав ся в дорогу до Швайцарії, щоб забрати спадщину по стрию. — „Вони хотїли його в сїм обманути“, сказала вона „і не відповідали йому на його листи; отже він сам туди вибрав ся. Коли-б йому тільки не трапилось яке нещастє — нїчого про нього не чувати“. Менї було трудно розпрощатись з сею жінкою, я дав кожному з дїтей по крайцеру, і для найменшого дав також, щоб вона купила йому булку до юшки, коли піде до міста, і так ми розійшлись.
Кажу тобі мій милий, що коли вже мої гадки зовсїм плутають ся, то тодї держить їх ще вигляд таких істот, що в щасливій безжурности крутять ся в своїм тїснім крузї з дня на день і на вид листя що спадає нїчого не думають, хіба тілько те, що зима близько.
Від тої пори я там часто буваю. Дїти зовсїм до мене привикли, дістають цукру, коли я пю каву, а вечером їдять зо мною хлїб з маслом і пють квасне молоко. В недїлю також дістають вони по крайцару, і як що мене нема тут після молитви, то виплачує їм його шинкарка Ордре.
Вони сміливі, розказують менї ріжні річи, особливо мене захоплюють їх пристрасти і маленькі
