Сторінка:Йоганн Вольфґанґ Ґете. Страждання молодого Вертера. 1912.pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

можливо не пішов би був туди нїколи, якби припадок не відкрив менї був сього скарбу, що скриваєть ся там, в тихім кутку.

Наша молодїж урядила була баль на селї, і я також охоче до сього прилучив ся. Я подав руку одній з тутешнїх дївчат, добрій, гарній, але зрештою зовсїм незамітній дївчинї, і було постановлено, що я візьму коляску, сяду до неї з моєю дамою і її тїткою і поїду так разом з ними на місце прогульки, а по дорозї заїду ще за Шарльотою С… — „Ви познайомитесь з гарною панночкою“, сказала моя товаришка, коли ми їхали через просторий вирубаний лїс до стрілецького домка. — „Стережіть ся, щоб не закохались!“ докинула тїтка. — Як се так? спитав я. — Вона вже заручена, віповила та, з одним дуже чесним чоловіком, котрий виїхав, щоб упорядкувати свої справи, — бо його батько вмер, — і щоб старатись про якесь добре удержаннє“. Ся новина була для мене зовсїм байдужа.

Сонце мало ще чверть години до заходу, коли ми заїхали перед ворота. Було дуже душно і дами висловляли побоюваннє, щоб не зірвалась буря, якої признаки показувались на горизонтї як біло-сїрі і темні хмарки. Я старав ся їх заспокоїти своїм нїби то знаннєм погоди, хоч і менї самому здавалось, що нашу прогульку постигне якась біда.

Я висїв з коляски, а служниця, що стояла коло брами, просила нас хвильку пождати, — панна Льота зараз вийде. Я пішов через подвірє в сторону гарного дому, і коли я увійшов сходами і відчинив двері, моїм очам показав ся незвичайно милий образ, якого я ще нїколи не бачив.

В сїнях увивало ся шестеро дїтей, від одинадцяти до двох лїт коло гарної, середнього росту дївчини, в простій білій сукнї з блїдорожевими кокардами на плечи й на грудях. Вона держала