цї влїзли були в коляску і на мою просьбу вона позволила їм їхати аж до лїса, під умовою, що не будуть пустувати і будуть сильно держати ся.
Не встигли ми добре розсїсти ся, а дами поздоровкатись і висловити взаїмно свої спостереження про сукнї, а особливо про капелюхи та перебрати належито те товариство, якого вони сподївали ся, коли Льота наказала візникови станути, а своїм братам злїзти; вони ж захотїли ще поцїлувати її ручку, і старший зробив се з великою нїжністю, яка відповідала його пятнадцатилїтньому вікови, а молодший жваво й весело. Вона ще раз поручила привитати маленьких і ми поїхали далї.
Тїтка спитала, чи прочитана вже книжка, яку вона їй недавно послала. — „Нї“, сказала Льота, „вона менї не подабаєть ся, і ви можете її відобрати назад. Попередня не була також краща“. — Я сильно здивував ся, спитавши, які се були книжки, й почувши її відповідь. Я бачив так богато характеру у всїм, що вона казала, стільки що раз нового було в кождім її слові, такими що раз новими промінями духа яснїло її лице і що раз більше виявляло вдоволення — бо вона відчувала, що я її розумію.
„Коли я була молодша, сказала вона“, то нїчого так не любила, як романи. Господи, яка я була щаслива, коли могла в недїлю сїсти собі десь в кутку і цїлим серцем занятись долею й недолею якоїсь міс Женї. Я не перечу, що вони менї й тепер подобають ся, але що я так рідко можу занятись книжкою, тож мусить вона бути відповідна до мого смаку. І тільки той автор менї наймилїйший, у котрого я можу віднайти мій світ, у котрого дїєть ся те саме, що у мене, котрого історія була б менї так само цїкава й близька, як моє власне домашнє житє, яке, що правда, не рай, але всеж таки в своїй цїлости може бути жерелом несказаного щастя.
