Я сам дістав два рази і як з вдоволеннєм помітив — сильнїйше нїж иньші від неї діставали. Загальний регіт і галас закінчили забаву ще перше, нїж дійшло до тисячі. Найблизші собі потягнули одні одних на бік, тимчасом буря перейшла і я пішов з Льотою в салю. По дорозї вона сказала: „за хляпсами забули вони про бурю і про все!“ — Я не міг їй нїчого відповісти. — „Я також була сильно перелякана, але сказавши собі твердо, що я мушу додати відваги иньшим, стала й сама відважна.“ — Ми приступили до вікна. Греміло вже в сторонї, сильний дощ шумів на дворі, а свіжа струя теплого повітря плила хвилею до нас. Вона стояла спершись на локоть, її погляд то обіймав околицю, то звертав ся до неба, то на мене; я бачив повні слїз її очи, вона положила свою руку на мою і сказала. — „Кльопшток!“ Я зараз пригадав собі величаву оду, яку вона мала на думцї, й потонув в хвилях вражінь, які вона тим словом в менї порушила. Я не витерпів, нахилив ся до її руки й поцїлував її з повними роскоші сльозами. І знов я поглянув на її очи. О, ти благородний[1]! Колиб ти міг бачити се велике обожаннє в її поглядї, а я бодай вже нїколи більше не чув зневаги для твойого імени як часто буває тепер.
19 червня.
Не знаю вже, на чім я скінчив колисьто своє оповіданнє; знаю тільки, що була вже друга година по півночи, коли я скінчив і лїг до ліжка, та що якби я замість писати міг тобі переговорити, то задержав би тебе може аж до ранку.
Про те, що сталось при поворотї з балю, я ще тобі не розказував, і нинї також день не для сього.
Був чудовий схід сонця. Лїс цїлий в краплях, а довкола освіжені поля! Наші товаришки задрімали. Вона спитала мене, чи може й я схочу
- ↑ До Кльопштока.
