Але сей онтам, молодший, то має стільки лїт, що моя жінка, — в жовтню пятьдесять буде. Її батько посадив його ранком того дня, коли вона вечером родилась. Він був моїм попередником по службі, а як йому було миле се дерево, то й не говорити; а менї також не менче. Моя жінка сидїла під тим деревом на ковбку і плела на дротах, коло двадцять сїм лїт тому вступив я перший раз як убогий студент на се подвірє“. — Льота спитала його про доньку: показалось, що вона пішла з паном Шмітом на луку до робітників, і старий тягнув далї своє оповіданє: як то його попередник полюбив його, а донька також, і як він попереду став його вікарієм, а опісля наслїдником. Історія вже була близька кінця, коли надійшла через горо́д панна пасторівна з тим добродїєм Шмітом: вона сердечно поздоровалась з Льотою, і мушу признатись, що вона менї досить подобалась: жвава, гарно росту брунетка, що мусїла кождого на якийсь час зацїкавити на селї. Її поклонник (бо таким показав себе зараз добродїй Шміт), делїкатний, але тихий чоловік, не хотїв мішатись в нашу розмову, хоч Льота зараз хотїла його втягнути. Найбільше занепокоїло мене те, що — як я по його лицї завважив — більше упертість і злий гумор нїж обмежений розум здержували його від розмови. Далї показалось се дуже виразно; коли Фридерика гуляючи з Льотою йшла принагідно і зі мною, то лице сього добродїя, що вже й так мало брунатну барву, так замітно темнїло, що добре стало ся, що Льота торкнувши мене за рукав зробила мене уважним на те, що я занадто чемний супроти Фридерики. Мене нїщо так не сердить, як те коли люди оден одного мучать, особливо молоді люди, в цвітї житя, що моглиб бути найдоступнїшій для всїх утїх, псують оден одному ріжними дурницями тих кілька щасливих днїв і аж пізнїйше пізнають сю безповортну шкоду. Ся
