Сторінка:Йоганн Вольфґанґ Ґете. Страждання молодого Вертера. 1912.pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

міста, до криницї, що була менї така мила, а тепер ще тисячу раз милїйша стала. Льота сїла на примурку, ми стояли перед нею. Я розглянув ся, і менї так живо пригадав ся той час, коли моє серце було таке одиноке. — „О мила кринице“, сказав я, „відколи я вже не відпочиваю в твоїм холодку, а в переходї часом і не глянув на тебе“. — Я глянув вниз і побачив, як Мальхен дуже серіозно йшла до гори зі склянкою води. Маріяна хотїла взяти від неї воду. — „Нї!“ сказала дитина милим щирим тоном, „нї, Льота буде попереду пити!“ — Мене так очарувала доброта і щирість, з якою вона те сказала, що я не міг нїяк инакше виразити своє одушевленє і тільки піднїс дитину з землї і поцїлував її так міцно, що вона почала зараз кричати й плакати, — „Ви зле зробили“, сказала Льота. Я здивував ся. — „Ходи, Мальхен“, сказала вона, і взяла її за руку й повела східцями в низ, „умий ся скоренько, скоренько в свіжім жерельци, то нїчого не буде.“ — Коли я стояв і придивляв ся, як пильно мала дївчинка терла собі щічки мокрими ручками, та як вірила в те, що чудодїйне жерело змиє всяку нечистоту і відверне сю ганьбу, та не дасть вирости поганій бородї, — коли Льота сказала: „досить вже,“ а дитина все ще завзято терла, що, мовляв, лїпше за богато, нїж за мало, — кажу тобі, Вільгельме, я ще нїколи з більшою пошаною не бував при обрядї хрещення, і коли Льота вийшла, я був би радо упав перед нею, наче перед пророком, що змив гріхи народу.

Я не міг здержатись, щоб не розповісти сього вечера на радощах про сю подїю одному чоловікови, якому я признавав знаннє людей, тому що він має розум; але я зле трафив! Він сказав, що Льота дуже зле зробила: не треба перед дїтьми нїчого прикрашувати, бо се дає привід до незчислимих помилок і забобонів, а від сього треба дїтей