вже завчасу обороняти. — Я згадав, що вісїм днїв тому у сього чоловіка були хрестини, тому й не хотїв з ним сперечатись і в душі лишив ся вірний свому переконаню — а то, що ми повинні так поступати з дїтьми, як Бог робить з нами, і ми найщасливійші тодї, коли він нас лишає в милій несвідомости.
8 липня.
Які ми дїти! Як ми гонимо ся за одним таким поглядом! Які ми дїти! — Ми робили прогульну до Вальгайму. Дами поїхали, і підчас наших проходів, менї здавалось, що в чорних очах Льоти… Який з мене дурень, але, якби ти бачив сї очи! Вибачай, що буду коротко оповідати (очи менї замикають ся до сну), — отже як дами всїдали до коляски, ми стояли коло неї: молодий В.... Зельштат, Одран і я. Вона жваво розмовляла з сими вітрогонами. Я шукав погляду Льоти, а він — ох, перелїтав від одного до другого! — та на менї, на менї, що тут близький розпуки стояв, на менї сей погляд не спинив ся! — Моє серце посилало їй тисячу прощань, а вона й не глянула на мене! Коляска відїхала, а менї станули сльози в очах. Я дивив ся за нею, бачив капелюшок Льоти, бачив як вона оглянулась, може щоб мене побачити? О мій дорогий! Я в непевности; се моя потїха: може вона за мною оглянулась! Може! — Добраніч! О, яка з мене дитина!
10 липня.
Колиб ти бачив, яку глупу міну я роблю, коли в товаристві говорять про неї! Та ще коли мене питають, чи вона менї подобаєть ся. — Подобаєть ся! Се слово я на смерть ненавиджу. І що то мусїв би бути за чоловік, котрому Льота подобалась би, а не наповнилаб собою всї його чутя, всї вражіння! Подобаєть ся! Недавно тому питав мене хтось, як менї Осіян подобаєть ся!
