дить, що від якогось часу, я щасливо ловив подібність. Але за те зробив я її сілюет і се повинно менї вистарчити.
26 липня.
Добре, дорога Льото, я все полагоджу, все замовлю; давайте менї тільки більше поручень і частїйше. Тільки одного у вас прошу: не засипуйте піском своїх записочок до мене. Нинї я поквапно піднїс її до уст і в зубах менї захрустїло.
26 липня.
Я вже нераз постановляв собі не бачити її так часто. Але хто годен се додержати! Що дня я піддаюсь покусї і приобіцюю собі свято: завтра не піду; але прийде ранок і я знов винаходжу якусь неминучу причину і не огляну ся, коли я вже у неї. І то вона скаже вечером: „Ви ж прийдете завтра?“ — і хтож змігби не прийти? Або дасть менї якесь порученє і я рішаю, що годить ся менї самому принести їй відповідь; або знов день вже дуже гарний, я йду до Вальгайму, а коли я вже тут, то маю вже тільки пів години до неї! — Я занадто близько в тій атмосфері — гульк! і я вже там. Моя бабуня росказувала казку про маґнетову гору. Коли який корабель підходив заблизько до неї, то все його зелїзо забирала гора, всї цьвяки летїли до неї, а бідні нещасні падали між дошки розбитого корабля.
30 липня.
Приїхав Альберт, і я відїду; хоч би він був найкращим, найблагороднїйшим чоловіком, котрому б я з кождого погляду давав першенство переді мною, то всеж се булоб не до знесеня мати його все перед очима повного найкращих прикмет. Повного прикмет! — Досить, мій Вільгельме, наречений тут! Чесний, милий чоловік,
