Сторінка:Йоганн Вольфґанґ Ґете. Страждання молодого Вертера. 1912.pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

але сміяв ся б два рази й три рази стільки з тих, котріб казали, щоб я погодив ся з своєю долею, коли інакше бути не могло. Геть з ними — з тими неживими людьми! — Я уганяю по лїсах, а як прийду до Льоти і коло неї сидить в холоднику в городї Альберт і я вже не можу відійти назад, то я тодї буваю страшно пустий: роблю ріжні дурницї, починаю жартувати, плести всїлячину. — „Ради Бога“, сказала менї нинї Льота, „я вас прошу, не виробляйте вже такого, як вчера вечер! Ви страшні, коли буваєте таким веселим“. — Між нами кажучи, я підстерігаю хвилю, коли він занятий — і ось! я вже вихожу, і все дуже рад, коли її застану саму.

8 серпня.

Я не про тебе думав, дорогий Вільгельме, коли прозивав незносними тих людей, що вимагають від нас підданя неминучій долї. Я по правдї не думав, що ти міг би мати такі погляди. А в самій річи твоя правда. Одно тільки, мій коханий: на світї дуже рідко коли поступають по правилу „або — або“; між чутєм і способами поступованя буває стільки відтїнків, скільки ґрадацій між орлиним і кирпатим носом.

Отже ти не візьмеш менї сього за зле, коли я цїлий твій арґумент лишу на боцї, а сам постараюсь перейти поміж „або — або“.

Ти кажеш „або маєш надїю на Льоту, або її не маєш. В першім випадку старай ся її здїйснити та сповнити свої бажаня; в другім випадку візьми себе в руки й постарай ся позбутись такого прикрого стану, що забирає всї твої сили“. Дорогий мій, се легко й скоро — сказати.

Чи міг би ти від нещасного хорого, котрого житє безупинно підточує й нївечить хороба, вимагати, щоб він одним ударом штилєта закінчив від разу свої муки? І чи сама ся хороба, що нищить