2 жовтня 1771.
Приїхали ми тут вчера. Посол нездоров і мусить кілька днїв пробути дома. Коли б тільки він не був такий непривітний, все було б добре. Бачу я, бачу, що доля зготовила менї тяжкі проби. Але, відважно! Веселий настрій все зможе знести! Веселий! Мене сміх збирає, коли се слово підпадає менї під перо. О, хоч би крапелька веселої, жвавої крови, вона могла б зробити мене найщасливійшим під сонцем. Та що се! Коли иньші з дрібкою сили й талану гуляють собі менї на очах спокійні і вдоволені, то я з моїм таланом, з моєю силою попадаю в розпуку? О Боже, коли ти менї се все дарував, чому не задержав половини з сього, а не дав менї віри в свої сили і умірковання!
Та годї, годї! все буде добре. І я бачу, мій дорогий, що твоя правда. Відколи я щодня між народом обертаю ся й бачу, що вони роблять, чим займають ся, то менї стало багато лекше. І справдї, бо ми вже так зроблені, що порівнюємо все з собою самим і себе з усїм, отже щастє або горе залежить від окруження, і нема, значить, нїчого небезпечнїйшого, як самота. Наша уява, що з природи рветь ся щораз вище, при помочи поетичної фантазії творить собі цїлі громади істот, побіч котрих ми самі будемо найнизшими,
