фить завернути менї письмо назад і сказати: „Воно добре, але перегляньте його ще, все можна найти ще більше відповідне слово, яснїйший вислів“. — А мене чорти беруть. Не можна пропустити анї одного „і“ анї якогось злучника, а до того ще він смертельний ворог всїх язикових неправильностей, які часом трафляють ся у мене, періоди мусять іти оклепаним рітмом, інакше він нїчого не розуміє. Горе мати дїло з таким чоловіком.
Одиноке, що мене ще держить, се довірє ґрафа Е… Останнїм разом сказав він менї зовсїм вітверто, як дуже він невдоволений повільностю й нерішучістю мого посла. „Люде утрудняють роботу собі й другим; але“, додав він, „треба з тим погодитись, так як подорожний, котрий мусить перейти через гору; розумієть ся, як би не було тої гори, була би дорога вигіднїйша й коротша, але коли вона тут стоїть, то треба через неї лїзти“!
Мій старий бачить також, що ґраф цїнить мене більше нїж його, і се його сердить і він використовує кожну нагоду, аби сказати менї щось зле про ґрафа; я, розумієть ся, заперечую і справа через те ще більш погіршаєть ся. Вчора аж розсердив мене: мовляв, до світових справ ґраф зовсїм добрий, в його роботї багато легкости, видно гарне перо, але бракує йому глибшої науки, як всїм белєтристам. При тім він ще зробив таку міну наче б хотїв сказати: А що? відчув шпильку? Але се не зробило на мене вражіння; я погорджував чоловіком, який міг так думати і так поводити ся. Я не уступив і досить сильно опирав ся йому. Я сказав, що ґраф, се чоловік, якого мусить кождий поважати, так задля його характерности, як і задля відомостей. „Я“, — кажу йому — „не стрічав чоловіка, який потрафив би так широко і так всесторонно
