годив ся сам з собою. Душевний спокій се величава річ і сам собою приносить радість. Дорогий мій! коли б тільки ся дорогоцїнність не була на стільки нетривка, на скільки вона гарна й коштовна.
20 лютого.
Нехай благословить вас Бог, мої дорогі, нехай дасть вам усї ті щасливі днї, яких поскупив менї!
Спасибі тобі, Альберте, що ти обманув мене: я ждав звістки, коли буде ваше весїлє і постановив собі свято того дня зняти зі стїни сілюету Льоти і поховати її між иншими паперами. А тепер ви вже в парі, а її образ ще тут! І нехай лишаєть ся! І чому ж би нї? І я знаю, що я все з вами, і в серцю Льоти без шкоди для тебе, і маю в нїм друге місце і хочу, хочу доконче його задержати. О, я збожеволїв би, як би вона могла мене забути, — в сїй гадцї, дорогий Альберте містить ся пекло. Прощай Альберте! Прощай, ангеле небесний, Льото, прощай!
15 марта.
Я мав гризоту, яка мене вижене звідси. Я скреготав зубами! До чорта! не можна вже сього направити, а всему тільки ви винні, що підгоняли і заохочували і мучили мене поки я не заняв місця, яке цїлком не по моїй гадцї. І маю тепер за се! І ви маєте! А щоб ти знов не говорив, що мої побільшені понятя все псують, то маєш ось тут, мій пане, точне й ясне оповіданє, так, якби зробив його якийсь хронїст.
Ґраф Е… любить мене, виріжняє мене, се всї знають, і про се говорив я тобі сто раз. Ожте вчера я був запрошений до нього на обід; се як раз той день, коли вечером збираєть ся у нього вибране товариство мущин і дам; я й не подумав, що я,