Сторінка:Йоганн Вольфґанґ Ґете. Страждання молодого Вертера. 1912.pdf/75

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мати з того забаву й утїху. І все те, Вільгельме, чути від неї, висказане голосом правдивого співчутя!.. Я був зовсїм прибитий, а в собі лютий. Я бажав, щоб хтось оден відважив ся виступити з закидами, щоб могти йому застромити шпаду в тїло; менї сталоб лекше, якби я побачив кров. О, я сто раз хапав ся за ніж аби сьому умученому серцю дати свободу.

Розказують про одну благородну породу коней, що вони, коли сильно змучені й зігнані, власним інстинктом накусують собі жилу, аби улекшити собі віддих. І менї так часто буває, що відтворив би собі жилу, котра далаб менї вічну свободу.

24 марта.

Я просив при дворі димісії, і надїюсь її одержати, та ви вже вибачайте менї, що я не попросив у вас вперед позволення. Я мусїв конче піти, а те, що ви менї сказали б, аби намовити мене зістатись, я знаю сам, і — матери моїй подаю сю гірку відомість присолоджучи її трохи; я не можу сам собі помогти, отже нехай вона вибачає, коли я їй помогти не можу. Розумієть ся, що їй буде прикро. Сїй гарний карієрі, яку її син розпочав — приходить знову кінець, і треба знов вертатись до чорного житя. Робіть собі що хочете, видумуйте все можливі услівя, при яких я бувби міг і повинен був зістатись тут; досить, що я відходжу, а щоб ви знали, куду я дїнусь, то єсть тут князь **, який знаходить багато приємности в моїм товаристві; він просив мене, почувши про мій намір, поїхати з ним в його маєтність і там провести милу весну. Він прирік менї, що буду зовсїм собі полишений, а що ми до певної точки оден одного добре розуміємо, тож я попробую щастя і поїду з ним.