світом, де сподївав ся знайти стільки поживи для свого серця, стільки насолоди, де надїяв ся наповнити й заспокоїти свою неспокійну душу, що все до чогось рвала ся. Тепер вертаю з широкого світа — і скільки знищених надїй, мій друже, скільки розбитих замірів! Я бачив зблизька ті гори, що були тисячу раз предметом моїх бажань. Я міг цїлими годинами тут сидїти й тужити, блудити розчулений по лїсах долин, що показувались менї такими принадно задуманими; а коли після сього я мусїв в означенім часї йти назад, то з якою неохотою покидав я се миле місце! — Я наближив ся до міста, витав всї старі знайомі менї домки з городцями, а нові показались менї незносними, як також і всї переміни, які тут взагалї пороблено. Я увійшов через браму і згадав відразу і вповнї все. Дорогий мій, я нехочу запускатись в подробицї: на скільки мило було те все менї, на стільки в оповіданню вийшло б нудно. Я рішив замешкати на ринку, зараз коло нашого старого дому. В переходї я побачив, що наша школа, де колись стара, чесна жінка опікувалась нашим дитячим віком, перемінена тепер на крамницю. Я згадав всї тоті трівоги і сльози, всї тоті смутки і гризоти, що пережив в тій дїрі. Кождий мій крок тепер був чимсь незвичайним. І прочанин у Святій Землї не найшов би так багато релїґійних спогадів і душа його, певно, не була б така повна святого зворушення. — Ще одно понад все. Я пішов далї рікою, аж до одного подвіря; тудою також вела колись моя дорога, тут були місця, де ми, хлопцї учились кидати камінцями „качки“ на воду. Я памятаю ще дуже добре, як нераз стояв над водою й дивив ся їй в слїд, які дивні гадки посилав я їй на здогін, якими чудними, дикими представляв я собі ті околицї, котрі вона перепливала і де скоро знайшов я границї своїй фантазії; а
