Сторінка:Йоганн Вольфґанґ Ґете. Страждання молодого Вертера. 1912.pdf/78

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вона все мусїла йти далї, все далї, поки я не згубив ся зовсїм в невидимій далинї. — Так, мій дорогий, такі ограничені і такі щасливі були наші чудові предки, такі наівні були їх чутя, їх творчість! Те, що говорить Улїс про незміриме море, про безконечну землю, таке правдиве, таке воно людське, миле, тісне й таємниче. І що менї з того, що тепер я можу за школярами повторити, що вона округла? Чоловік потребує тільки не великого клаптя землї до ужитку, а що менче, щоб у нїй спочити.

Я тепер тут в княжім стрілецькім замку. З тим чоловіком дуже добре можна жити, він правдивий і простий. В його окруженню єсть дивні люди, яких я зовсїм не розумію. Вони, певно, не лихі, а все ж не мають вигляду честних людей. Нераз видають ся менї совістними, а все ж таки я не можу їм довіряти. А ще те менї прикро, що він часто говорить про річи, про які тільки чув або читав, і то з тої точки погляду, з якої хтось инший міг йому їх представити.

І цїнить він більше мій розум і талант нїж оте серце, одиноку мою гордість, одиноке жерело всього — і сили і щастя і всего горя. Ох, бо те що я знаю, може знати і инший — а серце — воно виключно моє.

25 мая.

Я носив щось в голові, і не хотїв нїчого вам говорити, аж доки воно не буде зроблене: а тепер, коли вже нїчого з того не вийде, то так само добре можна про се говорити. Я хотїв іти на війну; се лежало менї довго на серцю. Власне найбільше через те пішов я сюди за князем, ґенералом в ⁂ службі. Раз на проходї відкрив я йому свою постанову, але він відраджував менї, і було б се у мене більше пристрастю нїж каприз, колиб я не схотїв послухати його мотивів.