Сторінка:Йоганн Вольфґанґ Ґете. Страждання молодого Вертера. 1912.pdf/79

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

11 червня.

Говори, що хочеш, а я не можу довше лишатись. По що я тут? Я не знаю, куди час подїти. Князь задержує мене, як тільки може, а всеж таки, я тут не на своїм місци. По правдї ми оба не маємо нїчого спільного.

Він розумний чоловік, але його розум зовсїм звичайний. Його товариство не робить менї більше приємности нїж якби я читав добре написану книжку. Побуду тут ще тиждень, а опісля піду знов блукати. Найлїпше, що я тут зробив, се мої рисунки. Князь відчуває штуку і відчував би її ще сильнїйше, якби не його погана наукова рутина, та оклепана термінольоґія. І нераз я скрегочу зубами з досади, коли він на мої горячі вирази про природу або штуку влїзе, бажаючи краще пояснити мою гадку, з якимсь опатентованим незграбним словом.

16 червня.

Так, я справдї тільки подорожний, скиталець на сїм світї! А ви хиба щось иньше?

18 червня.

Куди я хотїв-би? Се я довірочно тобі відкрию. Ще чотирнайцять днїв я мушу пробути тут, а опісля, я пересвідчив ся, що хочу побачити копальнї в ***; нїчого тут в самій річи нема, я хочу тільки бути знов близше Льоти, се все. І я смію ся з свого власного серця — і чиню його волю.

29 липня.

Нї, добре так! Все добре!.. Як би я був її чоловіком! О, Господи, що сотворив мене єси, колиб ти менї те щастя приготовив був, моє цїле житє повинно б бути одною безнастанною молитвою. Я не буду супротивляти ся, прости менї сї сльози, прости сї