ких душ, як моя. Я, мій дорогий, такий щасливий, так зовсїм потонув в почутю спокійного істновання, що на тім терпить моя штука. Тепер я не міг би і одного стришка нарисувати, а все ж таки нїколи не був я більшим артистом як тепер. Коли мила долинка довкола мене застеляєть ся мракою, а сонце стоїть в горі за непроглядною пітьмою мого лїса і тільки деякі промінї перекрадають ся у внутрішнє святилище, а я лежучи тодї у високій траві над бистрим потоком дивуюсь тисячам ріжнородних травичок близько при землї; коли я серцем чую суєту сього маленького світа, помежи стеблами, з його безчисленними, незбагненними формами хробачків, мушок, і чую також присутність Всемогучого, що нас сотворив по свойому образу, і подув Вселюбячого, що уносить нас і удержує у вічній роскоши; коли, мій друже, тодї перед моїми очима смеркаєть ся і світ довкола мене і цїле небо спочине в моїй душі, наче постать укоханої — тодї тужу я часто й думаю: ох, як би то я міг те все виразити на папері, — те що так повно, так ясно в менї живе, що було б зеркалом моєї душі, так як знов моя душа зеркало безконечного Бога. Мій дорогий! — але се мене знищить, я поляжу під напором величи сих вражінь.
12 мая.
Не знаю я, чи в сїй околицї ходять злудні духи, чи се в моїм серцю така чудова небесна фантазія, що все здаєть ся менї нїби райське. Перед сею місцевістю єсть близько криниця, що причарувала мене так як Мелюзину і її сестер. Зійшовши з маленького горбка натрафляєш на склепіннє а звідси двайцять ступнїв низше витїкає з марморової скелї чистесенька вода. І маленький мур, що служить огорожею в горі, і високі дерева, що покривають навкруги сю просторонь, і той приємний холод — все те таке принадне, таке
