даремні бажаня! — Як би вона була моєю жінкою! Як би я міг се наймилїйше на світї сотворінє обняти — мороз проходить менї по цїлім тїлї, мій Вільгельме, коли Альберт візьме її за стрункий стан. І, чи вільно се менї говорити? Чому нї, мій Вільгельме? Вона була б зі мною щасливійша нїж з ним! О, він не такий, щоб зміг відчути всї бажання її серця. Йому бракує чутливости і — розумній се як хочеш — його серце не забєть ся живійше в певнім місци улюбленої книжки, підчас коли моє серце і серце Льоти все дружно відзивають ся тодї, так само і в сотнї иньших випадків, з нагоди вчинків третьої особи. Дорогий мій! Правда, він любить її з цїлої душі і така любов чого тільки не варта…
Перебив менї оден незносний чоловік. Мої сльози обсохли. Я вже не можу думати. Прощавай, мій дорогий.
4 серпня.
Та се не тільки моя доля. Надїя обманює всїх, і нїчиї бажаня не сповняють ся. Я відвідав мою добру знайому з під лип. Найстарший її хлопчик вибіг менї назустріч, а його радісний оклик привів матїр, яка виглядала дуже пригноблена. Ії перші слова були: ах добрий пане, мій Ганс помер!“ Се був наймолодший з її хлопчиків. Я мовчав. — „А мій чоловік“, сказала вона, „вернув з Швайцарії і нїчого не принїс, і якби не добрі люди, так мусїв-би був жебрати, бо в дорозї дістав він пропасницю“. — Я не міг їй нїчого сказати, подарував дещо малому, а вона просила мене взяти від неї пару яблок; я зробив се й покинув місце сумних спогадів.
21 серпня.
І нараз все коло мене змінило ся. Часом навіть здаєть ся, що засвітить ясний промінчик житя, так щож, тільки на хвилинку! — І коли я так потону у мріях, то не можу остерігти ся перед дум-
