кою: а що, якби Альберт помер? Тодї б я!.. так, тодї вона — і її примари мене захоплюють аж поки не заведуть на край пропасти, перед якою я здрігаюсь.
А як я вийду через ворота на дорогу — тож се та сама дорога, котрою я їхав перший раз, аби відвезти Льоту на баль! Як тодї все інакше було! Усе, усе минуло! Анї слїду з попереднього житя, і нї разу не забє живчик тим тодїшним чутєм.
Я відчуваю те, що відчував би той дух, котрий навістив би свій збурений і зруйнований замок, який він колись, бувши князем, будував в повній силї, надїлив усїми достатками й величністю, і вмираючи лишив повний надїї свойому укоханому синови.
3 вересня.
Часом я не можу зрозуміти, як се хто иньшин може її любити, сміє любити, коли я один так глибоко, так сильно її люблю і нїчого ииьшого не знаю й не маю тільки її.
4 вересня.
Се так. Так, як природа клонить ся до осени, так настає осїнь і в менї і коло мене.
У мене вже листє пожовкло і на сусїднїх деревах вже листє облетїло. Чи не писав я тобі про одного селянського хлопця, зараз же коли я сюди прибув? Тепер я знов звідував ся про нього в Вальгаймі; кажуть що його прогнали із служби і нїхто не знав про нього нїчого більше. Вчера стрінув я його несподївано на дорозї до другого села, заговорив до нього, а він росказав менї свою історію, яка мене незвичайно сильно зворушила, що ти й сам легко зрозумієш, коли я тобі її переповім. Але по що те все? Чому я не задержую для себе того, що мене трівожить і гризе? Чому засмучую ще тебе? Чому подаю тобі все нагоду
