якби я міг показати тобі того чоловіка, як він стояв передомною і як він ще стоїть! якби я міг все тобі вірно переказати, щоб ти почув, як я співчуваю йому в його долї, як я йому співчувати мушу! Але досить вже, а що ти і мою долю знаєш і мене знаєш, то розумієш се аж надто добре, через що мене тягне до всїх нещасних, а передовсїм до сього нещасливого.
Перечитуючи сей лист бачу, що я забув росказати кінець сеї історії — його, одначе, легко догадатись.
Вона боронилась перед ним, на те надійшов її брат, котрий його вже давно ненавидїв і хотїв позбутись з дому, бо бояв ся, що через нове одруженнє сестри його дїти стратять наслїдство, на яке вони тепер, з причини бездїтности сестри, мали повну надїю; він отже вигнав його зараз з дому і так розголосив сю справу, що сестра, хочби й навіть і хотїла, не моглаб його знов в дім приняти.
Тепер вона має вже иньшого наймита, і, кажуть, що вже і через нього посварилась з братом, та всї говорять, що на певно вона вийде за нього замуж, а сей рішив твердо сього не пережити.
Те, що я тобі росказую, анї трошки не побільшено анї прикрашено і навіть я можу сказати, що слабо, дуже слабо я розказав і навіть споганив, уживаючи наших оклепаних, приличних слів.
Ся любов, ся вірність, ся пристрасть — се нїякий поетичний винахід. Вона жиє в найбільшій чистотї серед кляси, яку ми називаєм неосвіченою, грубою. А ми освічені — освітою зведені на нїщо! Прочитай, прошу, сю історію з пошаною. Я нинї пишучи се, зовсїм спокійний, по письмі можеш пізнати, що я не так базграю, як звичайно. Читай, мій дорогий, і думай при тім, що се також історія твого приятеля. Так! так було зо мною, так і буде, а я й на половину не такий честний і рішучий,
