Цю сторінку схвалено
XI.
Комуна.
Коли буде Комуна,
То буде місто як море, як гори,
Таке біле й таке широке.
І вдень у дванадцять
Ударять у дзвони
І підуть люди від праці до моря.
А люди — як поле пісень і пшениці
І білі крила — небесних будівель
Обличчя мов сон, чи секунди… чи птиці…
— Рудокопи поети, матроси — лірики моря.
І ти так само її шукатимеш зором
І серце злеліє зорею — падучого птаха,
Серед сотень і тисяч сліпих — для тебе!
Око в око — солодким жахом.
І під величнім вечірнім небом
Пізнає кожен, кого він хоче так ревно,
І от так само — десь під самісіньким дахом
Прочитає хтось мій розмір древній.
