Сторінка:Йоган В. Ґете. Новий Адаміс (1906).djvu/1

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Йоган В. Ґете

Новий Амадіс.

В острог завдадуть мене
Ще було хлопям;
Лїта йдуть, — дитя мале,
Мов сиджу я там
В матернім надрі.

Ти лиш, казочко, менї
Була другом ран,
І я ріс — герой, велит,
І як принц Іван
Пробігав я сьвіт.

Замки криштальні ставляв,
Знов їх бурив я,
Ясним списом прошибав
Черево змія:
Так, я мужем слив.

По лицарськи слобонив
Я княжну з тюрми;
Вдячна просить до стола,
Я був чемний — ми
Сїли до вина.

Ах, цїлуй — то хлїб богів,
Як вино палкий!
Я на смерть її любив!
В сонця луч ясний
Вид її вбирав.

Хто ж менїї її забрав?
Де є чари ті,
Щоб її в бігу вняли?
Де той край її?
Де є шлях туди?