наткали!» подумав царь. Ллє ему зараз стиснуло сердце, як згадав, що тойже-то, хто дурний, або до свого ур/гду не здібний, той і тієї тканини не вбачить. Звичайно, на себе то уповав він, а все таки безпешпіше було наперед послати другого кого, щоб довідатись, як то ему випаде? Всі люди в цілому місті свідомі були, яку чарівну силу мала тканина, так ото такі цікаві були знати, чи недотепа був їх сусіда, чи дуринь навіки?
«Пошлю н до ткачів тих мого поважного мі- ністра-дідусн!» иодумав царь. — «він найкраще добачить і розсудить, чи справді то надзвичай- на тканина,—бо дотеннійшого і розумнійшого над его в моїм царстві немає!»
От, і пішов шіністор старенький до світлиці, де дурисвіти ті сиділи і удавали, ніби працюють так на порожніх верстатах, і Господи, змилуйсь!» подумав дідусь, протераючн очі:— «та я-ж нічо- гісінько не бачу!» Але тільки подумав, а ска- зать не сказав....
Л дурисвіти обидва ще просять ого, підій- ти ближче, та питаються, чи впали ему до впо-
