од несподіванного, великого щастя; усі ёго мрії маня́чі — ста́ти актёром — мали незаба́ром справди́тись; життя́ перед ним тепер сла́лось квітча́стим о́брусом. А дру́гого дня ще приніс ёму Вейзе сімдеся́т таля́рів, що зібра́в в скла́дчину, і ра́їв Андерсе́нові, щоб осели́вся він у якій поче́сній сімьї, та поча́в працюва́ти навспра́вжки. Але доля-свекру́ха, не похворту́нила і тут Андерсе́нові: через який час, стеря́в він ра́зом свого го́лоса, а з ним — і свої розквітлі надії.
Ра́їли ёму всі, покинуть свої заміри і верну́тись назад до Оде́нсе; так Андерсе́н же-то хотів до оста́тнёго би́тись, аби того актёрства здобу́тись. Поступи́в було він до вчи́лища танців; та ото хвиgурова́в якось незгра́бно в кілько́х балетах, так ёго й ви́турено геть. Скрути́ли ёго тоді нудьга́, та жаль, та ще те убо́жество невикру́тнє: більше над 1½ таля́ра не заробля́лось у місяць. Му́сив бідний Андерсе́н у тяжку́ зіму десь під самісеньким да́хом коло димаря́ кла́стись у одній дра́ній, передра́ній свити́ні; з кава́-
