доля. Стари́й поспівець Гульдберg зверну́в на Андерсе́на ува́гу: подарив ёму утво́ри свої і проха́в до се́бе захо́дити. Познайёмившись кра́ще, дав він ёму ще кілька добірних книжо́к і казав, аби попро́бував той і сам що написа́ти. З пе́ршої трагедії, що пода́в ёму Андерсе́н, вба́чив він, що в хло́пця талану́ не браку́є, так ото і ра́їв ёму, вспра́вжнє за науку узя́тись. Через яки́й ти́ждень Андерсе́н знов написав трагедію, ко́тру й одніс до тіятру; діректор озва́вся ласка́во, прочитавши її, і ви́шукав Андерсе́нові місце в гимназії.
З сёго ча́су поча́в Андерсе́н про свою освіту дба́ти з запа́лом, поча́в заклада́ти gрунт своєї будущи́ни. Кінчи́лось ёго безприту́льне тиня́ння, і перед ним проясни́лася ру́ма. Але ще прийшло́сь не ма́ло ви́терпіти бездо́льцю у тій школі, де ёго прийняли́ з ла́ски: ніде́ не ви́горював він так, як та́меньки. Андерсе́нові уже було до двадця́ти літ, якъ поча́в учи́тись, і ото му́сив він сісти разом з десятилітьніми хло́пчика-
