Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/40

— 36 —

Але за ко́жним ви́луском, (а це не-що́ було, як її зітха́ння) — зга́дувала яли́нка в оста́ннє про лі́тошні дні в рідні́м лі́сі, про зімо́ві но́чі, що я́сними зо́рями ся́ли.... згада́ла вона і той па́ньский вечір святко́вий і ка́зочку про «Клюмпе-Думпе» — однісеньку, що вона роска́зувати уміла.... за-для чо́го приняла́ усі му́ки.. зітхну́ла ото, тай доще́нту згоріла.

 А паничі гуля́ли в садо́чку, і в ме́ньшого красува́ла на гру́дях звізда́ золота́, та са́ма, ко́тру носила коли́сь яли́нка в найпишні́ший вечір життя́ свого..... Мину́в той пере́пих, а з ним — і життя́ яли́нки скінчи́лося. Скінчи́лася й наша ка́зочка! Мину́лося — усе пак на сві́ті мина́є!!