Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/41

Гре́чка.

а́сом, після бу́рі, як іде́ш по полю, де посіяна гречка, то ба́чиш — що вона почорніла й до землі поприляга́ла, — немо́в огонь перейшов через не́ї. Селя́не ка́жуть: «це все бли́скавка нароби́ла!» — А через ві̀-що-ж бли́скавка таке з гречкою діє? — Я роскажу вам, що́ чув од горобця́, а горобце́ві росказувала це стара́ верба́, що он-де й до́сі стоїть ще на-су́проти ни́ви, де була гречка. Величе́зна верба́ та, — й дола́дня, і пи́шна, тільки стара́ вже — аж зго́рбилась. Посере́дині вона ре́пнула, а в щі́лині росте і трава, і ожи́на. Похили́лось де́рево, а зеле́нії ві̀ти, на́че до́вге зеле́не воло́сся, аж до са́мої землі пообвиса́ли.

 Геть навкруги́ по полю, росла пашня́ вся́ка — і ячмінь, і жи́то, й овес; і овес ріс тут, — той