А ка́чка: «да́рма, каже: — коли вже тільки стра́тила ча́су, то що́ там день, або два поси́діти, по́ки воно ви́лупиться!»
— «Вільному воля!» одрізала стара́ й попле́нталась собі геть.
Аж ось, перего́дом, і здоро́ве яйце наклю́нулось.
«Пі пі!» крикнуло каченя́ й ви́лізло. Алеж яке велике, та пога́не! Подиви́лася на ёго ка́чка, та й ка́же: «от, здорове́зне каченя́! та ні на когі́сенько-ж з нас і не схо́же! Спра́вді, чи не индичиня́? А в тім довідатись ле́хко: поб чимо, чи піде на воду, як я поведу?»
Дру́гого ра́нку день був пого́жий, чудо́вий; сонечко ся́ло й пробива́лося промінням кріз зеле́ні листя лопушняка́. Вийшла з вутя́тками і мати до ро́ву «Плюсь» — і вско́чила в воду. «Ка-ка!» крикнула вона вслід, і кожне мане́ньке, одно за дру́гим, плю́снуло в воду, аж хви́ля головки́ їм укрила. Але вони швиде́нько ви́рнули й поплили ху́тко, тільки ніженька́ми пома́хуючи. Всі раділи воді, на́віть і сіре, незgра́бне кача́.
