Каченя́ обернулося на всі бо́ки і звичайне́нько їм уклони́лося.
— «Ну, тобі нічого хижа́тись своєю вро́дою!» сказали дикі качки́: — «але нам це не шко́дить: тільки не здумай кого з нас посва́тати!» Бідола́шнє! Ему й на ду́мку не спада́ло сва́татись! Хоч би не борони́ли пла́вати між очере́том, та пити воду із пле́са!
Так мину́ли два дні. Аж ось, прилетіли туди двоє диких гусаків, того́літків: молоді — то й були чванли́ві!
— «Слу́хай, това́ришу!» промо́вили нові го́сті: — «ти таке ги́дке та бри́дке, що ми-б ра́ді були тобі ста́ти в приго́ді. Хочеш з нами летіти тепе́ра? А на́ зіму потя́гнемо у ви́рій. Тут недале́чко на дру́гому пле́сі плавають ди́кі гуски́, гарне́сенькі; на́дто ще — всі дівча́тка, та й співа́ти уміють чуде́сно. Хто́ зна — мо́же там твоя доля? Да́рма, що ти таке ги́дке й пога́не!»
Коли це, — як бу́хне разом: «пук-пук»! Обо́є гусаки́ попадали в сікнязі мертві, а вода навкруги́ їх зачервоніла, як кров. «Пук-пук!» — хма́рою зняли́ся качки́ з очере́ту.
