— «Ми тебе не розуміємо? Хто-ж тебе розуміє? Може ти себе лічиш розумнійшим за кота і за нашу бабу́сю?»
— «Не об мині річ!»
— «Е! Не потура́й, серце, собі ду́же! Кра́ще подя́куй Богові за усі ми́лості, що тебе обділено! Приби́лося ти до те́плої хати, попа́лось між люде, ко́трі-б тебе і до пуття́ довели, а ти ще почало тут міркува́ти та вига́дувати таке́, що не варт і слу́хати! От, спра́вді, — ра́дощі! Життя́ нема́ з тобою! Пойми мині віри: я тобі добра́ бажа́ю, хоч може, річ моя тобі й не по ше́рсті; але щи́рого при́ятеля тільки з правди́вого слова й пізна́ти! Послухай моєї пора́ди, та навчись — або крашанки́ нести, або робити: муррр!... муррр..!»
— «А моя думка така, що міні кориснійше було-б світа поба́чити!» одмо́вило вутя́тко.
— «Роби́, як знаєш!» сказала курочка.
І каченя́ побігло плавати, та порина́ти у воді; та́ле-ж усе пта́ство гидувало ним за ёго незгра́бність.
Наступила осінь. Пожовкло листя у лісі; під-
