Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/61

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 56 —

на світі! Про-те їм не за́здрило, бо й у голові ёму не кла́лося бути таким вродли́вим, та вели́чнім. Було-б з ёго, бідола́шнёго, щастя, — колиб хоч качки́ не чіпа́ли!

 Аж ось — гульк! — і зіма впала, — холо́дна, прехоло́дна. А каченя́ усе плава по воді, усе плава, та плава, щоб ото хоч круг ёго не замерзало; але що-но́чі ополо́нка, де воно плавало, підмерзала, та вузчала. Мороз був такий здоровий, такий здоровий, що аж кри́га луща́ла, а бідне вутя́тко — перебіра́ собі ніжка́ми, та перебіра́, щоб вони кри́гою не взяли́ся. Перебірало — по́ки не ви́билось з сили, по́ки кри́га не сти́снула́ ёго, мов кліща́ми.

 От, ра́нком, іде́ собі чоловік берегом, коли ба́чить — застряло вутя́. Підійшов він, обламав кри́гу, ви́рятував ёго, та й поніс до жінки. У хаті ожило́ воно.

 Діти кинулись до ёго погра́тись; але кача́ з переля́ку, щоб ёму не зробили якого ли́ха, — як зірветься, та прямісінько — у глек з молоком: глек перекинувся, а молоко так і злило́ до́лівку!